Комунальне підприємство "ДРОГОБИЧВОДОКАНАЛ"

Історія централізованого водопостачання Дрогобича бере початок з Урожа. Ствердження цього факту випливає з публікації, розміщеної у газеті «Хвиля» 13 квітня 1931 року. У тогочасній періодиці відзначено, що 28 березня засідання місцевої ради збіглося з непересічною подією – до Дрогобича з новозбудованого Урізького водогону надійшла вода.

Першою водопровідною комунікацією 85 років тому стала 300-міліметрова чавунна труба, з якої живилася центральна частина міста. Друга водна артерія, протягнена до Дрогобича з села Гірного, з’явилася значно пізніше – у 70-ті роки минулого сторіччя. Нині з Урізького водозабору Дрогобич отримує воду з двох труб діаметром 400 та 500 мм, прокладених у 50-х та 90-х роках. Водопровідна магістраль, що мала історичне значення, експлуатується сьогодні в межах села Лішня.

На території насосної станції досі збереглися артефакти основоположного для водопостачання Дрогобича періоду. У руйновище перетворив час хату, збудовану першим начальником Урізької насосної станції Антоном Чупкевичем. Тут керівник мешкав з дружиною та донькою. Добрий слід на землі цей урядник закарбував у збудованій неподалік каплиці. Довершити святиню не встиг, та селяни не занедбали будівлі, сьогодні вона служить місцем молитовних сходин греко-католицької громади Урожа.

Поряд – місце вічного спочинку Антона Чупкевича. Саме біля каплиці небайдужі селяни поховали начальника станції, знищеного НКВС 26 червня 1941 року. Як свідчить нинішній начальник станції Іван Макар, смертний вирок радянські карателі виконали у Нагуєвичах, де разом з Чупкевичем відбулося масове знищення інтелігенції з навколишніх сіл. До 90-х років на могилі особистості, яка стояла біля витоків водопостачання Дрогобича, не було жодного знаку. Лишень з настанням національної відлиги стараннями Товариства польської культури – споруджено пам’ятник, не так давно водоканал спричинився до відновлення напису на надгробку.

У 90-х роках на могилу Чупкевича навідувалася з Польщі його донька. Вочевидь, після трагічної гибелі батька, їй з матір’ю пощастило перебратися на Захід. У розмові з Іваном Макарем вона детально пригадувала злощасний день, коли їхню сім’ю забирали з хати, а батька повели на мученицьку смерть.

Насосна станція з часу її відкриття вважалася стратегічним об’єктом, тому була під цілодобовим вартуванням. Книги наказів, збережені в архіві Дрогобицького водоканалу, рясніють розпорядження про постійне посилення дисципліни озброєної охорони. У записі 26 квітня 1947 року читаємо, що насосну станцію патрулюють у три зміни, у кожній зміні, відповідно до документу, визначені особи відповідальні за кожен з трьох видів зброї: кулемет, автомат і гвинтівку. Пости мінялися що чотири години. У наказі 28 липня 1948 р. № 47 описаний надзвичайний випадок. Зафіксовано, що ввечері до насосної станції наблизилося кілька бійців Червоної армії. Охоронець на посту запитав «Хто іде?» «Отримавши відповідь, що бійці Червоної армії, не зробивши попереджувального пострілу вгору, він вистрілив по бійцях і тільки через боягузтво та невміння поводитися зі зброєю охоронця Чабана, він не поцілив», – йдеться у записі. До цього ж у наказі зосереджено увагу керівництва станції на підвищенні пильності у зв’язку з поширенням випадків появи біля станції банд. Через курйоз із пострілом у солдатів радянської армії тодішній директор Петро Половінкін зобов’язав начальника охорони станції провести додаткові заняття зі стрільби і закріпити у патрульних знання правил користування зброєю. Останню гвинтівку зі збройного арсеналу станції, каже Іван Макар, він здав у 1990 році.

Подекуди протокольно-скупі записи у книгах віддзеркалюють суспільно-політичні ознаки того часу. Наказ № 153 27 вересня 1947 гласить про звільнення начальника Урізької насосної станції Баженова за нелюдське ставлення до колективу, який він залякував викриками: «Бандерівці, я вам влаштую, посаджу в тюрму».

Дещо неймовірно, та працювати на насосну станцію її чинний керівник прийшов у чотирнадцятирічному віці. Керівництво підприємства дало шанс сільському хлопцеві спробувати власноруч заробити перші в житті гроші в знак подяки за змайстрований юним винахідником станок для ізоляції труб. Трудовий дебют в ролі слюсаря тривав всього два місяці. Відтак життя повело його іншими дорогами: довелося у різний час працювати у конструкторському бюро у Львові, майстром виробничого навчання у тодішньому Дрогобицькому педінституті ім. І. Франка. 1990 року Іван Макар уже у зрілому віці, з багажем досвіду за плечима очолив колектив Урізької насосної станції. Доля розпорядилася перебрати естафету поколінь: син продовжив справу батька, також Івана Макара, що свого часу управляв цією ж насосною станцією. Не перериваючи родинної традиції, Іван Макар повернувся туди, де виріс: змалку робоче місце батька було його другим домом. Магнетично вабив у дитинстві хлопця до станції гул двигунів. Він жадібно вслухався у рев «залізних машин». Неординарне уподобання не відпало від душі до сьогодні. Сучасна техніка працює у рази тихіше, ніж колись. Втім шум у машинному залі, від якого сторонньому хочеться заткати вуха, для начальника станції, як не парадоксально, не лише не створює дисонансу, а й є милозвучним. Навряд чи знайдеться хтось, хто може конкурувати з Іваном Макарем у знаннях про Урізьку станцію. Чимало бачив на власні очі, дещо врізалося в пам’ять з розповідей батька. Ці оповідки не вписуються у високо технологічні здобутки сьогодення, що на недосяжну відстань відірвалося від тої далекої епохи. Прогресивний розвиток водопостачання відкрив спеціальні установки для хлорування води. Доки їх не було, процедуру хлорування проводили примітивно та ще й зі шкодою для здоров’я. Іван Макар пам’ятає обгорілі від хлорного вапна обличчя працівників станції , які вимішували його у ручний спосіб у великих ваннах. На початках для дозування хлору використовували дерев’яні пробки різного діаметру. За завісу історії відійшли не лише озброєні вартові. Cучасні технології знизили потребу у людських ресурсах на насосній станції. Замість 35 осіб , серед яких була і охорона, стало всього 15.

Урізька станція- одна з найбільш презентабельних візитівок водоканалу. Саме цей об’єкт чи не найбільше охопила остання хвиля модернізації підприємства. Кілька років тому коштом Світового банку реконструйовано машинний зал, поміняно всі трубопроводи до резервуару чистої води, запірні арматури у машинному залі та на свердловинах, частково замінено водопровід від свердловин, встановлено дві нові трансформаторні підстанції, облаштовано електричну підстанцію, замінено усі кабельні лінії.

….Вийти з ролі екскурсовода у машинному залі начальника станції зненацька змусило повідомлення оператора про збій у режимі водопостачання. Машиніст кинувся перевіряти роботу насосних агрегатів. Керівник станції відкрив дверцята невеликої коробки на стіні:

“Це прилад обліку використання води. У його архіві зберігаються відомості про годинне, добове і місячне споживання. Тут просто віднайти потрібні цифрові відомості,- представляє електронного «контролера» Іван Макар – Це і є головна зміна, якщо порівнювати, як було колись і як є сьогодні. Разом з людьми історію тепер пише техніка».

7 жовтня у Львові відбувся Другий міжнародний екофорум «Вода та Енергія». До організації та проведення форуму вирішальним чином долучилися Львівська міська рада та Асоціація підприємств водопровідно-каналізаційного господарства «Укрводоканалекологія». Його учасниками стали органи місцевого самоврядування, міжнародні та українські експерти у галузі водопровідно-каналізаційного господарства, представники міжнародних фінансових організацій.  Місто Котермака на форумі представив начальник КП «Дрогобичводоканал»  Роман Шагала.

Багато було цікавих, гарних виступів. Воно й не дивно: обговорення існуючих екологічних викликів відбулося за участі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, а також Міністерства екології та міжнародних фінансових організацій. Докладно обговорено тему фінансових інструментів для реалізації екологічних та проектів з   ресурсозбереження у малих містах із залученням міжнародних донорських організацій. Відбулась презентація вітчизняних та зарубіжних виробників у галузі водопостачання та водовідведення, очищення стічних вод комунальних підприємств та підприємств харчової промисловості. Обговорено  сучасні технології з утилізації осаду, інновації у водопідготовці та енергозбереженні. Багато сказано було про альтернативну та відновлювальну енергетику, автоматизацію виробничих  процесів у цій галузі.

На форумі виступив голова Фонду охорони природного навколишнього середовища Польщі Казімеж Куйда. Коли у Польщі 25 років тому уперше поставили питання руба: за будь-яку ціну змінити екологічну політику, ситуація в країні була незаздрісною. Тодішня Польща багато в чому нагадувала сьогоднішню Україну. Але Україна сьогодні перебуває у кращому становищі, ніж 25 років тому Польща: має шанс вирішити свої  екологічні проблеми швидше й якісніше. Бо вже проторено певний шлях, напрацьовано досвід. Усе це, як мінімум, дозволить уникнути помилок, які зробили в Польщі. Нашим сусідам велику допомогу надала Європа. Загальний обсяг інвестицій в екологічні проекти становить 150 млрд. злотих. Усі ці кошти було використано розумно, з максимальною віддачею. Сусіди зуміли відновити роботу 140 тис. кілометрів каналізацій! Допомогу Європи Польщі важко переоцінити, але й поляки не сиділи склавши руки. Головним досягненням усіх цих років стала нова система фінансування охорони довкілля в країні. У Польщі навіть Банк охорони  довкілля створили. Його головним власником(52% акцій) став Фонд охорони природного навколишнього середовища. Поляки навіть на тлі екологічних досягнень інших країн ЄС добилися немалого. Вони стали набагато освіченішими й відповідальнішими у всьому , що стосується екології. Але визнаним лідером у реалізації сучасних екологічних проектів та новітніх технологій з енергоощаднення в Європі є Данія. Презентація данських інноваційних досягнень та пропозицій стала головною родзинкою форуму. Модератором цієї теми виступив сам данський посол в Україні Кістіан Крістенсен. Справжнім викликом став  для Данії 1973 рік, коли в країні погіршилась економічна ситуація. Тоді данці, які до того часу повністю залежали від імпортованих енергоносіїв, уперше серйозно задумались над тим, як зменшити залежність від поставщиків нафти й газу. На заклик підвищити енергоощадність відгукнулась вся країна. Це  стало справою не тільки уряду, а й муніципалітетів, громадських активістів й ентузіастів. Данія, поставивши собі за мету перейти на відновлювальні джерела енергії, крок за кроком почала  реалізовувати задумане. У 1980 році, добившись 80% економічного росту порівняно з 1973 роком,  данці спромоглись зменшити споживання електроенергії завдяки впровадженню новітніх технологій та використанню інноваційних підходів. Добились неможливого, якщо оцінювати їхнє досягнення за допомогою чинних в Україні стандартів і підходів.

Сондерборг – так називається розташоване поблизу Німеччини данське місто. Як наголосив Крістіан Крістенсен,  проживає тут приблизно в 10 разів менше людей ніж у Львові. Тобто приблизно стільки ж скільки в Дрогобичі. Сондерборг – гордість Данії. Саме тут данцям вдалось найбільш повно втілити в життя свою мрію про комплексні екологічні зміни. Аби уявити собі їхні досягнення назвемо 2 приклади. Перший із них полягає в тому, що в місті порівняно із згадуваним вже 1973 роком на 40% зменшили споживання води. Другий – що тут будують будинки, на експлуатацію яких не використовуються зовнішні джерела енергії. Звучить це, як казка, неправдиво, але вони це зробили. Якщо «казка» вдалася  одній країні – значить вона може стати реальністю і для інших. Данці готові поділитися досвідом, пропонують свої проекти й послуги всім, в тому числі й Україні. Їхні пропозиції дуже цікаві для нашого краю, де, як ніколи, гостро стоїть питання водопостачання  та утилізації сміття. Львів, про це на форумі у своєму вітальному слові сказав міський голова Андрій Садовий,  на місці не стоїть.  На форумі відбулась презентація проекту будівництва біогазової установки на очисних спорудах Львова.  Світ живе в інших вимірах ніж ми. Майбутнє має той, хто, розвиваючись, зменшує енергоспоживання та атмосферні викиди. Вода – це природній ресурс, який потребує бережного ставлення. Маємо зрозуміти це й ми.  Олексій ДОРОФТЕЙ.

Начальник КП “Дрогобичводоканал” Роман Шагала ініціює здійснення науково-пошукової роботи для встановлення точної дати заснування підприємства. Із зібраної інформаційної бази відомо, що перший водогін з Урожа до Дрогобича було прокладено у 30-х роках минулого сторіччя. Ймовірно, саме цей історичний факт відкриває літочислення підприємства з водопостачання. Так це чи ні, певен Роман Шагала, остаточно обгрунтувати мають фахівці. Аби отримати повну наукову аргументацію знакової для Дрогобича дати, водоканал звернеться за допомогою до істориків.

У працях місцевих дослідників минувшини більшою мірою висвітлено стан і розвиток водопостачання у міжвоєнний період, натомість дещо скупі відомості про забезпечення міста водою у найдавніші часи та в період австрійського панування. Розлога інформація про усі відтинки історичного розвитку галузі складе суцільну канву для точного і широкого аналізу.

“Водопостачання — важливий складник інфраструктури, який на шляху історичного розвитку відзначався особливостями, примножував здобутки і розвивав традиції відповідно до тих чи інших суспільних умов, – озвучує головну спонуку до реалізації ініціативи керівник Дрогобицького водоканалу. – Ці речі найкраще піддаються розумінню у системі часових координат, знаючи достеменно, від якої точки відліку розпочався розвиток”.

По завершені пошукової роботи у водоканалі обіцяють її результати з усіма новими відкриттями презентувати громадськості.

Минулого тижня на одній із свердловин водозабору “Гірне” КП “Дрогобичводоканал”встановлено новий глибинний насос. У рамках підготовки до зими Дрогобицький водоканал такі насоси встановить на п’яти свердловинах. Підприємство підсилює резерв свердловинного фонду, аби утримати виробничу потужність у холодну пору року, коли кількість води у водоносних горизонтах зменшиться.

Загалом Дрогобицький водоканал на Гірнянському водозаборі експлуатує 24 свердловини, щоденно для добування потрібного об’єму води залучені 9-10. Наявний резерв дозволяє експлуатувати свердловини на максимальній відстані і забезпечує добування води рівномірно по усій площі водозабору відповідно до технологічної схеми, розробленої Геологічним товариством України Львівського виробничого підприємства “Надра”.

Кілька років тому підприємство зробило поступ у бік наближення до модернізації, перевівши шість свердловин на водозаборі “Гірне” на дистанційне керування. Запроваджена диспетчеризація дещо полегшила роботу працівникам насосної станції: вмикати і вимикати ці шість свердловин вони можуть сидячи за комп’ютером у адмінкорпусі насосної станції.

Відкриваючи водяний кран і не будучи фахівцем з водопостачання, немислимо уявити, яким довгим і технологічно складним є шлях транспортування головного життєдайного елементу.

“Перший підйом виробничого циклу — це свердловини, розміщені вздовж річки Стрий у Гірному на ділянці протяжністю 3,5 км. Насосна станція — друга ланка, куди потрапляє вода із свердловин. На території станції розташована електрична підстанція, машинний зал з п’ятьма сучасними насосами, які качають воду з двох резервуарів насосної станції об’ємом по 3 тис. куб м кожен до трьох резервуарів води (об’ємом 10 тис. куб м кожен) у Доброгостові, розміщених від Гірного на відстані 24 км. Уже з Доброгостова вода самопливом потрапляє до розподільчих мереж Дрогобича, Трускавця, Стебника”, – описує схему водопостачання начальник насосної станції У Гірному Володимир Галик.

Насосна станція 2-го підйому — місце, де за допомогою спеціальної установки відбувається знезараження води. Для цього призначена окрема будівля — так звана “хлораторна”. Безпосередньо там, на станції, проводиться аналіз води на вміст хлору, рівень якого контролюють та задокументовують щодві години.

На комп’ютерному моніторі у Гірному є змога відстежувати об’єм води у резервуарах насосної станції. Належний рівень їх наповнення – перша гарантія того, що споживачі отримуватимуть воду безперебійно і у потрібній кількості. На насосній станції тримають постійний зв’язок з диспетчерською службою підприємства, яка сигналізує про виникнення будь-яких порушень у режимі водопостачання. Після отримання такого сповіщення у Гірному залучають додаткову технічну потужність: для накачування води вмикають додатковий насосний агрегат чи за потреби –  додаткову свердловину. Зазвичай порушення спричинене неплановим збільшенням споживання води. Відчутно на режимі водопостачання Дрогобича позначається, коли Трускавецький водоканал без попередження збільшує обсяги споживання води з Гірнянського водозабору.

На завершальному етапі цьогорічних планових ремонтних робіт у КП “Дрогобичводоканал” відзначають: у міській мережі проведено заміну 17 водозапірних арматур. Минулих років ці недешеві механізми, за допомогою яких можна локально на потрібних ділянках перекривати потоки води, не зупиняючи водопостачання цілих кварталів, підприємство спромоглося міняти лише в одиничних і вимушених ситуаціях, хоча практично усі засувки у мережі давно вичерпали експлуатаційний ресурс.
В умовах, коли держава не проводить масштабних капіталовкладень у водопостачання, оновлення мережі водоканали можуть здійснювати лише самотужки за рахунок надходжень за надані послуги. Сконцентрувати частину коштів саме на численну заміну засувок і ділянок мереж відкрив можливість новий тариф, запроваджений з 1 травня. У червні підприємство отримало перші кошти, з яких, крім погашення боргів перед ПАТ “Львівобленерго” та інших першорядних платіжних зобов’язань, зробило внесок в оновлення технічних ресурсів.

З огляду на те, що 130,9 км мереж з 232 км усіх наявних є аварійними та замортизованими, а водопровідні мережі у Дрогобичі прокладалися ще в період 1930-1980-х років, гостра потреба в їхньому оновленні і постійному ремонті є очевидною.

Найбільше про далекий від ідеального стан розгалуженого під землею павутиння мереж знають ремонтники — ті, хто безпосередньо має доступ до водних артерій . У КП “Дрогобичводоканал” цей сектор складають чотири бригади з водопостачання, дві з обслуговування каналізації та одна з обслуговування насосних агрегатів.

Прикметно, аварійно-ремонтні бригади при водоканалах є прецедентом пострадянського простору. У Європі, для прикладу, підприємства водопостачання таких підрозділів не утримують, бо замість ремонту комунікації, що відбули термін використання їх однозначно замінюють, а при рідкісних виникнення аварійних ситуацій європейські водоканали на підставі укладеного договору залучають спеціалізовані підприємства. У нас експлуатація старих мереж з високим ризиком аварійності створює широке поле діяльності для ремонтних підрозділів. “Бойову” здатність кожної такої бригади визначає укомплектованість її складу фахівцями потрібного технічного профілю та спеціалізованою технікою.

Спостереження за тим, як грузнуть у місиві болота під проливним дощем робітники, проводячи заміну засувки, переконливо ілюструє, що це важка, напружена, позбавлена будь-якого комфорту, робота.

Не лише йдеться про перебування просто неба, під пекучим сонцем, дощем, снігом і на морозі. Незалежно від погодних умов і температурного режиму ремонтники працюють у каналізаційних колекторах, колодязях, де, крім фізичного дискомфорту, є небезпека отруєння окисом вуглецю. Та знання специфіки і досвід зближують з роботою настільки, що без привабливостей і з характерною небезпекою, вона стає невід’ємним компонентом життя. Так і є у випадку ремонтників водоканалу, які самовіддано несуть свою професійну нішу.

Якщо вдатися до порівняння, то впродовж останніх років кількість аварій у мережі дещо зменшилася. На це вплинув перехід на режим цілодобового водопостачання 2012 року. В історії водопостачання Дрогобича- це було непересічний поворот, адже сьогодні в Україні близько сотні міст ще отримують воду за встановленим графіком. Напередодні цієї події завдяки кредиту Світового банку було проведено модернізацію технології та обладнання. Із переходом на цілодобове водопостачання зменшилися гідроудари та відповідно витоки у мережі, що своєю чергою зменшило кількість аварій.

За 9 місяців цього року аварійні бригади водоканалу замінили 1, 35 км водопровідних мереж, встановили 15 пожежних гідрантів, ліквідували 650 витоків води та 420 заторів на каналізаційних мережах міста. Як свідчить практика, найбільш проблемними у сенсі аварійності є водопровідні вводи до будинків, дещо менша кількість аварій трапляється на вуличних та квартальних водогонах.

– Аварійні ситуації викликані переважно тріщинами і переломами, які відбуваються через перепади температурних режимів, – вдається до аналізу причин начальник дільниці водопроводу Володимир Сливінський.-Трапитися прорив може у будь-якому місці і не завжди витік є помітним. Тому за таких обставин перед бригадою стоїть завдання знайти його. Саме пошукові роботи водоканалівців викликають подив, а часто й обурення перехожих, як можна руйнувати дорожнє покриття там, де ніякої проблеми не видно. Коли знаходимо причину, залежно від її типу, встановлюємо ремонтне обладнання: хомути, накладки або ж проводимо заміну ділянки аварійного водогону.

Перед старими мережами аварійно-ремонтні бригади часом безсилі. Сізіфову працю водоканал проводить на вул. Трускавецькій, де давно є потреба у заміні труби, прокладеної ще у 70-х роках минулого століття. Підприємство здійснює розкопки, латає комунікацію, а за деякий час витік дає про себе знати вже в іншому місці.

Справжній “головний біль” комунального підприємства – каналізація. Мережа часто забивається гравійно-піщаною сумішшю, що через дощеприймачі потрапляє до загальносплавної каналізації. І тут теж доводиться ходити по колу, бо на підприємстві нема сучасної спеціалізованої техніки, яка б чистила каналізаційні труби. Болючою точкою є вул. Володимира Великого, де періодично водоканал змушений розкопувати замулений колектор. Аби ліквідувати аварію, доводиться неодноразово руйнувати дорожнє покриття.

У водоканалі цілком згідні з тим, що сьогодні неналежно впорядковуються місця розкопок,які проводить підприємство, при цьому вказують на незайняту нішу у наявній структурі міських служб. На жаль, досі у Дрогобичі нема дорожньо-будівельного управління, якому б можна було довірити впорядкування місць розкопок. Водоканал цю послугу замовляє у КП “Комбінат міського господарства”. На жаль, оперативність цієї співпраці залишає бажати кращого.

КП “Дрогобичводоканал” має намір звернутися до Державної служби геології та надр України з проханням про отримання постійної, терміном на 20 років, ліцензії на видобуток води з водозабору “Уріж”.

Зі слів начальника підприємства Романа Шагали, підготовці цього звернення передувала низка процедурних кроків, останній з яких був здійснений минулого тижня. Керівник Дрогобицького водоканалу взяв участь у відкритому засіданні державного комітету із запасів природних ресурсів у Києві. Саме там представники ТОВ “Гікс-Бур”, яке протягом 2014-2015 рр. проводило дослідно-промислову розробку запасів Урізького родовища питною підземною водою, презентували результати свого дослідження і науково обгрунтували можливість затвердити видобуток води з водозабору “Уріж” для КП “Дрогобичводоканал” у розмірі 9,8 тис. куб м на добу. Сьогодні добове видобування води підприємством на цьому водозаборі становить 5,6 тис. куб м. Новий показник видобутку розроблений з урахуванням перспективи розвитку підприємства до 2036 року.

Нагадаємо, наразі підставою видобутку води на водозаборі “Уріж” для КП “Дрогобичводоканал” є тимчасова, п’ятирічна, ліцензія, термін якої спливає наступного року.

У сенсі якості води споживачам КП “Дрогобичводоканал”, без найменшого перебільшення, пощастило. Відомо, що лише 20 % українців п‘ють воду з підземних джерел. У перелік цих обдарованих природою щасливців потрапили ті, у чиї крани надходить вода із Гірнянського та Урізького водозаборів.

Науковці доводять, що джерельна вода набагато краща, бо у річкову є ймовірність потрапляння хімікатів з полів, побутових відходів, нафтопродуктів та інших забруднювачів. Натомість джерельна вода надходить із глибинних надр природи і є унікальною для споживання.

Дрогобицький водоканал на Гірнянському та Урізькому водозаборах експлуатує артезіанські свердловини глибиною 25-30 м. Вода, добута у глибинах, проходить через піщано-гравійні грунти, які є її природнім фільтром.

Щоденний контроль якості питної води, що отримує населення, здійснює атестована хіміко–бактеріологічна лабораторія контролю якості питної води КП “Дрогобичводоканал” згідно з вимогами ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною».

У лабораторії панує розуміння, що питання екологічної безпеки води — надважливе, тому й вимагає уважного і професійного підходу. Належний плановий тонус у колективі підтримують завдяки робочій програмі, де розписана типологія усіх аналізів, відзначена періодичність їх проведення. Про те, що вода у кранах споживачів під постійним контролем, можна сказати з упевненістю, бо працює лабораторія підприємства без вихідних.

– Щоденно проводимо лабораторний контроль води у точках її входу до міста з водозаборів “Гірне” та “Уріж” на вул. Трускавецькій і Самбірській. Також лабораторним контролем охоплені резервуари чистої води, водорозвідні колонки, насосні станції по місту. Систематично проводимо аналіз води на свердловинах у Гірному та Урожі, – ознайомлює з діяльністю лабораторії її завідувач Леся Качор.

Хімічно-бактеріологічний аналіз передбачає дослідження води за 32 показниками. Також проводиться додаткове дослідження на вірусологію, паразитологію, радіологію. Цей вид аналізу для лабораторії водоканалу за угодою здійснює міський та обласний лабораторні центри. Воду у лабораторії підприємства вивчають на вміст Ca, Mg, Na. І в цьому спектрі щоразу втішно констатують: мінеральний склад води Гірнянського та Урізького водозаборів цілком відповідає повноцінній фізіологічній потребі людини в мінералах. Широкий спектр параметрів, які досліджує лабораторія, дає змогу отримати комплексну оцінку якості питної води. Якщо сьогодні аналізують 32 компоненти, то у 70-ті роки минулого століття у цій лабораторії воду досліджували лише за трьома складниками, причому через відсутність потрібного обладнання аналіз проводився візуально.

Саме далекого 1978 року на підприємство прийшла працювати Надія Возняк. Роботі у водоканалі вона віддала вже близько 40 років, 34 з яких очолювала лабораторію. Сьогодні Надія Возняк – порадниця для молодших колег. У неї, як фахівця з рекордним професійним досвідом, запитуємо, чи протягом чотирьох десятків виникали випадки забруднення питної води? Чогось глобального, як не дивно, на багатолітній трудовій стежині не траплялося . Втім, без скарг на брудну воду у крані, стверджує Надія Іванівна, лабораторія не обходилася ніколи. Щоправда, із забезпеченням цілодобового водопостачання кількість скаржників помітно зменшилася. І на це була причина. Щоденні зупинки водопостачання колись спричиняли утворення в трубах вакууму, який через тріщини у старих мережах засмоктував бруд.

Із запровадженням цілодобового безперебійного водопостачання проблема зникла. Причина брудної води у кранах найчастіше криється у незадовільному стані комунікаційних систем будинку. Працівники водоканалу, які виїжджають на огляд, у таких ситуаціях зарадити нічим не можуть, бо підприємство відповідає за якість води лише до підводу до житлового будинку. Тому, аби представити обуреному споживачу усю повноту доказової бази, працівники лабораторії проводять порівняння води з крана скаржника та води із найближчої колонки, яка у більшості випадків є у задовільному стані.

Ще цікавимося у тих, хто справді багато знає про воду, з чим пов’язаний її хлорний запах, який часто сіє занепокоєння серед споживачів?

“Запах хлору абсолютно не є ознакою його перевищеного вмісту, – зазначає завідувач лабораторії Леся Качор. – Допустима норма хлору це не більше ніж 0,5 мг на 1 л води. У випадку досягнення межі норми справді можливий запах хлору. Така специфіка цього елемента, але вода при такому показнику безпечна для споживання, – каже завідувач лабораторії і додає, що тривожитися не варто, оскільки контроль за вмістом хлору у воді на насосних станціях Гірного та Урожа здійснюється щогодини.

Розвіюють фахівці лабораторії міф щодо легкої можливості потрапляння з водопровідної мережі в людський організм кишкової палички. Бактеріальне забруднення найчастіше виникає за умови потрапляння у питну воду каналізаційних стоків. Вода із глибинних джерел, на відміну від поверхневих водних ресурсів, надійно убезпечена від ймовірності потрапляння в неї шкідливих викидів.

“Чи можете рекомендувати пити воду з-під крана?”, – насамкінець розмови не могли ми не запитати у тих, хто стоїть на варті безпечної води у Дрогобичі.

Ствердну відповідь у лабораторії водоканалу дають без роздумів з однією ремаркою: відстоювати і кип’ятити воду з крана перед вживанням потрібно лише тоді, коли у мережі проводять планове гіперхлорування.

На всі інші випадки життя варто дослухатися до аргументу знавців: лише природна вода, що перебуває у постійному русі, може бути справді корисна для людини на противагу “бутильованій”, яка у щораз більшому різномаїтті виробників і марок заполонює ринок. У лабораторії водоканалу, як тільки розмова заходить про якість води, як притчу, згадують, коли свого часу приймали поважну комісію зі столиці. Перед від’їздом перевіряльники запаслися баклагами води, набраної на одному з водозаборів, відзначаючи: “Ви маєте живу воду, тому не уявляєте наскільки вам поталанило”.

Надто багато міст України змушені вдовольнятися очищеною водою з річок, джерела глибинної води мають лише обрані територіальні одиниці.

До великого плюса природності води, якою забезпечує КП “Дрогобичводоканал”, доречно додати її безпечність. Гарантія цієї не менш важливої характеристики щоденно перебуває на професійному вістрі кадрового складу лабораторії. Турбота вузькопрофільного підрозділу підприємства спрямована на те, щоб споживачі не мали сумнівів в отриманні доброякісної води.