Сьогодні в одній з маршруток Дрогобича лунала така розмова:
— Я баняки на дощ поставила, бо вода дорога, а дощу нема…
— А я беру води скільки хочу.
— У вас лічильника немає?
— Немає. Хоч вода подорожчала, мені невигідно його ставити. Плачу за нормою за двох людей і за полив до вересня, але води не жалію ні на що.
Ця випадково почута розмова є найкращою відповіддю тим, хто називає нарахування за полив «здирництвом».
Коли людина сама говорить: «беру води скільки хочу», стає очевидно, що без приладу обліку підприємство не може визначити фактичний обсяг споживання. А це означає втрати підприємства через необліковане використання води.
Тому нарахування за полив — це не покарання і не спосіб заробити. Це передбачений законодавством механізм обліку, який дає можливість хоча б частково компенсувати втрати від необлікованого споживання.